„Inter arma musae silent”, czyli kultura ukraińska wobec rosyjskiego barbarzyństwa

Dzisiaj zamieszczamy  tekst na temat  kultury ukraińskiej w czasie wojny przygotowany  przez naszą badaczkę Natalia Hirna Profesor  nadzwyczajny Katedry Ukrainoznawstwa Lwowskiego Narodowego Uniwersytetu Medycznego im. Danyla Hałyckiego.

Rosyjska agresja na Ukrainę nie jest jedyną, która dotknęła miliony Ukraińców, którzy zostali zmuszeni do opuszczenia swoich domów, stracili pracę, zginęli w wyniku ataków rakietowych na swoje miejsca pracy, zostali zabici lub ranni w okupowanych miastach i wsiach. Kultura również cierpi z powodu rosyjskiej agresji. Głęboko wierzę, że Rosja jest totalnym złem i gdziekolwiek moskiewskie wojska się pojawią to sieją ruinę i śmierć. Dlatego niniejsze opracowanie chcę poświęcić problemowi bezprecedensowego od czasów II wojny światowej niszczenia dziedzictwa kulturowego Ukrainy przez moskiewskich barbarzyńców oraz działaniom na rzecz jego ratowania i zachowania, w szczególności tym, które mają miejsce we Lwowie.

Ukraina jest bardzo bogata w dziedzictwo kulturowe, które było tworzone przez tysiące lat przez pokolenia artystów. Istnieje około pięciu tysięcy różnych muzeów, ponad dwa tysiące zabytków architektury, obiekty historyczne wielu ukraińskich miast znajdują się na liście światowego dziedzictwa kulturowego UNESCO, a łączna wielkość funduszy bibliotecznych wynosi 115 milionów woluminów. Rosyjscy okupanci zniszczyli ponad 40 muzeów i uszkodzili 600 instytucji kulturalnych na Ukrainie rok po inwazji na pełną skalę. Wiadomo, że liczby te rosną z dnia na dzień. Dlatego w celu udokumentowania zbrodni popełnionych przez moskiewskich barbarzyńców na kulturze ukraińskiej powstał projekt „Kultura zraniona”.

(jedyny zachowany pomnik Grigorija Skoworody w muzeum pamięci filozofa w obwodzie charkowskim po uderzeniu w budynek rosyjskiej rakiety)

Członkowie tej pozarządowej instytucji na co dzień obserwują straty kulturowe spowodowane rosyjską agresją. We współpracy z UNESCO i Ministerstwem Kultury i Polityki Informacyjnej, zgodnie z postanowieniami Konwencji Haskiej o ochronie dóbr kultury w razie konfliktu zbrojnego, przyjętej w 1954 r., uczestnicy projektu „Zraniona kultura” przygotowali Ogólny raport o stratach dziedzictwa kulturowego Ukrainy, stan na koniec czerwca 2023 r.

Raport odnotował zniszczenie lub znaczne uszkodzenie ponad 1300 miejsc dziedzictwa kulturowego, nie licząc tych instytucji, które mieściły się w nowoczesnych budynkach lub budynkach mieszkalnych. Dziś wiadomo o uszkodzeniu lub zniszczeniu 184 zabytków o znaczeniu narodowym, 514 zabytków o znaczeniu lokalnym, a także 66 nowo odkrytych obiektów dziedzictwa kulturowego (wyraźnie widać, że ta smutna statystyka rośnie z dnia na dzień i będzie jeszcze większa). Przedstawiamy liczbę zabytków kultury, które uległy całkowitemu zniszczeniu. Ten wskaźnik strat wygląda tak:

– zabytki architektury – 211 obiektów;

– architektura i urbanistyka – 186;

– opowiadania – 179;

– dzieje sztuki monumentalnej – 18;

– urbanistyka i sztuka monumentalna – 17;

– archeologia – 16;

– kościoły i klasztory – 117.

Najwięcej szkód odnotowano w obwodach donieckim (78 obiektów), charkowskim (55), kijowskim (38), ługańskim (33) i czernihowskim (17). W lipcu 2023 r. w wyniku moskiewskich ataków rakietowych zniszczone zostały zabytkowe budynki we Lwowie i Odessie. Ze względu na zagrożenie atakami zbrojnymi całkowicie wstrzymano badania archeologiczne w północno-wschodniej Ukrainie, w szczególności w rejonie sumskim. Strona ukraińska stale prowadzi wstępną ocenę szkód wyrządzonych wartościom kulturowym. Ale pełny obraz będziemy mogli zobaczyć już po zakończeniu wojny i dopiero wtedy, gdy znaczna część stref walk zostanie rozminowana i stanie się bezpośrednio dostępna dla badaczy. Na dzień dzisiejszy możemy zinwentaryzować i w pełni udokumentować głównie te obiekty, które znajdują się na terenach wyzwolonych i są stosunkowo daleko od linii ognia. Sytuacja ze zbiorami muzealnymi, kolekcjami prywatnymi, archiwalnymi i bibliotecznymi jest bardzo trudna. Rosyjscy zaborcy wzięli część tych dzieł z terenów Ukrainy, które były pod okupacją.

(rzeźby apostołów nad Bramą Dolną katedry św. Jerzego we Lwowie)

Osobno należy przypomnieć, że rosyjscy okupanci, jak prawdziwi barbarzyńcy, palą ukraińskie książki, niezależnie od ich wartości kulturowej. Nie sposób powiedzieć, ile tysięcy książek po prostu wrzucono do ognia, oczywiste jest, że mówimy o całych zbiorach, a nawet bibliotekach.

Szczególną uwagę należy zwrócić na zachowanie tych obiektów dziedzictwa kulturowego, które pozostają na względnie spokojnych terytoriach. We Lwowie od razu 24 lutego 2022 roku wszyscy pracownicy muzeów, archiwów i bibliotek rozpoczęli proces przenoszenia zbiorów w bezpieczne miejsca, które z oczywistych względów nie są zgłaszane. Udało się też przewieźć część ekspozycji ze wschodu i południa do naszego miasta. Wiemy, że znaczna część ruchomych wartości kulturowych Lwowa została przejęta przez Polskę, ponieważ, jak już nie raz mówiłem, strona polska jako pierwsza przyszła Ukrainie z pomocą absolutnie we wszystkich obszarach. Obecnie w salach muzealnych Lwowa odbywają się tylko krótkoterminowe wystawy współczesnych mistrzów lub wystawy fotograficzne o ukrytych wartościach. Pojawiło się nawet hasło, że oryginały będziemy podziwiać po Zwycięstwie. I tu rzuca się w oczy ciekawostka: o ile przed wojną niezbyt duża część mieszkańców interesowała się dziedzictwem kulturowym, rzadko odwiedzała muzea, to teraz każda nowa wystawa gromadzi pełne sale. Oczywiste jest, że człowiek potrzebuje choć na chwilę uciec od alarmów lotniczych, ataków rakietowych i codziennych śmierci, więc ciągnie go do sztuki. Ale to zainteresowanie kulturą okazuje się również niezaprzeczalnym pozytywem w kierunku ożywienia i wzmocnienia tożsamości narodowej Ukraińców.

Nieruchome zabytki Lwowa to barokowe świątynie, pałace, późny klasycyzm, budowle neogotyckie itp., które w miarę możliwości są chronione przed zniszczeniem. Zamknięto je w celu ochrony przed upadkiem fragmentów rosyjskich pocisków. W XXI wieku bolesny jest widok zabitych deskami okien katedry łacińskiej i kościoła ormiańskiego w samym centrum Lwowa, posągi Neptuna i Diany przed lwowskim magistratem otoczone grubym drutem, pomysłowe dzieła Pinzla na fasadzie katedry św. Jerzego owinięte kuloodporną folią… Boli, ale tak musi być. Ponieważ Ukraina stoi w obliczu dzikiej hordy barbarzyńców, która nie ma sobie równych w niszczeniu kultury i cywilizacji.

Jednocześnie na Ukrainie trwa proces dekolonizacji – usuwania śladów wielowiekowej okupacji rosyjskiej. Ze względu na zakaz swobodnego rozwoju kultury ukraińskiej przez władzę rosyjską, prześladowania i mordowanie przedstawicieli elity naukowej i twórczej, zakaz używania języka ukraińskiego itp., nasze państwo pozostało pełne rosyjskiej symboliki nawet po przywróceniu niezależność. Niestety, już w 2022 roku władze zaczęły zdawać sobie sprawę, że wszelkie przejawy rosyjskiego świata w nazwach ulic, miast, teatrów, rozmaitych pomników postaci rosyjskich o różnych dominacji itp., kontynuują narracje Putina i idą w kierunku rosyjskiej propagandy, która zaprzecza istnieniu narodu ukraińskiego, a co za tym idzie kultury ukraińskiej. Czyli są kolejnym narzędziem wojny z Ukraińcami. Nie mamy innego wyboru, jak tylko wygrać na froncie kulturowym. To wyzwolenie z rosyjskiego jarzma jest okupione bardzo wysoką ceną: codziennie w bojach giną najlepsi – ci, którym Ukraina nigdy nie była obojętna, a przez rosyjskie rakiety i bomby znikają bezcenne arcydzieła ludzkiego geniuszu.

Jesteśmy oczyszczani przez ogień, aby pokonać ciemność, aby Muzy nie milczały, aby Ukraina była i będzie Ukraińska.

«Inter arma musae silent» або Українська культура проти російського варварства                  

Від російської агресії проти України страждають не тільки мільйони українців,  які вимушено  покинули рідний дім,  втратили роботу, загинули у результаті ракетних ударів на робочому місці, були вбиті чи поранені в окупованих містах і селах. Від російської агресії також страждає культура.  На моє стійке переконання, Росія – це цілковите зло і всюди, куди б не ступив московський чобіт приходить смерть і руїна. Тому теперішнє дослідження хочу присвятити проблемі небаченого від часів Другої світової війни знищення культурної спадщини України московськими варварами та заходам задля її порятунку і збереження, зокрема тим, які відбуваються у Львові.

Україна дуже багата на культурну спадщину, яку творили упродовж тисячоліть покоління митців. Тут нараховується близько п’яти тисяч різноманітних музеїв, понад дві  тисячі пам’яток архітектури,  цілі квартали багатьох українських міст належать до переліку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, а загальний обсяг бібліотечних фондів налічує 115 мільйонів одиниць зберігання.  Російські окупанти за рік  після  повномасштабного вторгенення знищили в Україні понад 40 музеїв, пошкодили 600 культурних інституцій. Зрозуміло,  що ці цифри щоденно зростають. Тому з метою фіксування злочинів, вчинених московськими варварами проти української культури, започаткований проєкт «Поранена культура».

Члени цієї неурядової інситуції щоденно проводять моніторинг культурних втрат, спричинених російською агресією. У співпраці з ЮНЕСКО і Міністерством культури та інформаційної політики ,  відповідно до положень Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, прийнятої у 1954 р. , учасники проєкту «Поранена культура»  підготували Загальний звіт втрат культурної спадщини України станом на кінець червня 2023 року. У звіті зафіксовано руйнування або суттєве пошкодження понад 1300 об’єктів культурної спадщини, причому без урахування тих закладів, які розміщувалися у сучасних будівнях чи житлових будинках. На сьогодні відомо про пошкодження чи руйнування 184 пам’яток національного  значення, 514 пам’яток місцевого значення, а також 66 щойно виявлених об’єктів культурної спадщини (зрозуміло, що ця сумна статистика щоденно зростає і на момент публікації буде ще більшою – Н.Г.). Подаємо число тих культурних пам’яток,  які повністю зруйновані.  Цей показник за напрямками виглядає таким чином:

– пам’ятки архітектури – 211 об’єктів;

– архітектури і містобудування – 186;

– історії – 179;

– історії монументального мистецтва – 18;

– містобудування і монументального мистецтва – 17;

– археології – 16;

– церкви і монастирі – 117.

Найбільше пошкоджень зафіксовано у Донецькій (78 об’єктів), Харківській (55), Київській (38), Луганській (33) та Чернігівській (17) областях. У липні 2023 р. внаслідок московських ракетних ударів зруйновано історичні будівлі у Львові та Одесі. Через загрозу збройних атак повністю припинилися археологічні дослідження на північному сході  України,  зокрема у Сумській області. Українська сторона постійно  проводить попередню оцінку збитків,  завданих культурним цінностям. Але повну картину ми зможемо побачити вже після завершення війни і тільки після того, коли значна частина зон бойових дій буде розмінована й стане безпосередньо доступна для дослідників. Станом на сьогодні ми можемо обстежувати та повноцінно документувати переважно ті об’єкти, які розміщуються на деокупованих територіях й відносно віддалені від лінії вогню. Дуже складна ситуація з музейними колекціями, приватними колекціями, архівними та бібліотечними зібраннями. Російські загарбники вивезли частину цих цінностей з тих територій України, які перебували під окупацією.

Окремо треба нагадати, що російські окупанти, як справжні варвари, спалюють українські книжки, не зважаючи на їхню культурну цінність. Скільки тисяч книжок вони просто кинули  у вогонь сказати неможливо, очевидно, що ідеться про цілі колекції і навіть бібліотеки.

Особливої уваги потребує збереження тих об’єктів культурної спадщини, які залишаються на відносно спокійних територіях. У Львові одразу 24 лютого 2022 року усі працівники музеїв, архівів і бібліотек почали процес переміщування  колекцій до безпечних місць,  про які зі зрозумілих причин не повідомляють.  Також до нашого міста вдалося перевезти частину експозицій зі сходу і півдня. Знаємо, що значну частину рухомих культурних  цінностей  Львова прийняла на зберігання  Польща, бо, як я уже не раз говорила, польська строна першою прийшла на допомогу Україні абсолютно в усіх  напрямках. Зараз у музейних залах Львова відбуваються лише короткотермінові  виставки сучасних майстрів або фотовиставки захованих цінностей.  Навіть з’явилося гасло, що оригіналами будемо милуватися після Перемоги.  І тут впадає в око цікавий факт: якщо до війни не дуже велика частина громадян цікавилася культурним надбанням, рідко відвідувала музеї, то нині кожна нова експозиція збирає повні зали.  Зрозуміло,  що людина потребує хоча б на короткий час відлучитися від повітряних тривог, ракетних ударів і щоденних смертей, тому іде до мистецтва. Але цей інтерес до культури також засвідчує безперечний позитив у напрямку відродження і зміцнення національної ідентичності українців.

Нерухомі пам’ятки Львова – а це барокові храми, палаци, будівлі часів пізнього класицизму, неоготики тощо максимально убезпечені від руйнування. Їх закрили, щоб уберегти від падіння уламків російських ракет. Болісно у ХХІ столітті бачити забиті дошками вікна Латинської катедри і Вірменської церкви у самому центрі Львова, обгороджені грубим дротом статуї Нептуна і Діани перед Львівським магістратом, обмотані непробивною плівкою геніальтні творіння Пінзеля на фасаді собору святого Юра… Болісно, але так мусить бути.  Бо Україна протистоїть дикій орді варварів, яка у справі знищення культури і цивілізації не має рівних.

Водночас в Україні триває процесс деколонізації – позбавлення рудиментів багатостолітньої російської окупації. Через заборону на вільний розвиток української культури з боку російської  вдади,  переслідування і вбивства представників наукової і творчої еліти, заборону української мови тощо, наша держава залишалася переповнена російськими символами і після відновлення незалежності.  На жаль, аж у 2022 році до влади почало приходити прозріння,  що усі прояви російського світу  у назвах вулиць, міст, театрів, різноманітні пам’ятники російським діячам різного штибу тощо, продовжують путінські наративи та ідуть у руслі російської пропаганди, яка заперечує існування українського народу, а отже, і української культури. Тобто вони є ще одним інстументом війни проти українців. У нас нема іншого виходу, окрім перемоги також і на культурному фронті. Це звільнення від російського ярма дається нам дуже високою ціною: у боях щоденно помирають найкращі –  ті, яким Україна ніколи не була байдужою, а від російських ракет і бомб зникають безціннні шедеври людського генія.

Проходимо очищення вогнем, щоб перемогти темряву, щоб Музи не мовчали, щоб Україна була і щоб була українською.